Поради батькам

Поради батькам щодо підготовки дитини до навчання в школі

Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Вона полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

Значне місце у родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, в результаті якої дитина пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей дитини); формування правильних моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовність поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

         Що таке шкільна зрілість? Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

         Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років – це вміння виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, логічно запам’ятовувати, а також розвиток тонких рухів руки і їх координації.

        Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і вміння тривало виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

       Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби у спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатися у школі.

       Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може піти до школи й успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знання, уміння, навички, звички. Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність дитини до навчання.

 

Які навички показують готовність дитини до школи

Тепер – про навички, які також показують рівень готовності дитини до нової соціальної ролі. Є хороший вірш польського автора Данута Вавілова “Швидко”: “Швидко встань і одягнися! Швидко снідай, не барися! Швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию! Швидко, тато нас чекає! Швидко, наш трамвай тікає! Швидко забігай до класу! Швидко, бо немає часу! І весь час немає часу… А я хочу САМОСТІЙНО по калюжі йти спокійно, їсти бублик півгодини і дивитись на машини, і на дощик, і на хмарку, на кота і на канарку. Довго хлюпатись у ванні, бумкати на барабані, пасочки ліпити з глини, і не бігти щохвилини. Зрозумійте, це – важливо: хочу жити НЕ-КВАП-ЛИ-ВО!“

Батьки хочуть, щоб дитина відповідала їхнім стандартам. А діти бувають різні: хтось флегматичного темпераменту, хтось – холеричного. Хтось – “посередині”. І коли діти не встигають за батьками, часто ті виконують дитячі обов’язки за них (“швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию”). Так краще, так зручніше. Так швидше. Та є запитання – для кого? І воно, звісно, риторичне.

Однією з ключових ознак готовності дитини до школи я вважаю розвиток навичок самообслуговування: самому умитися, почистити зуби, одягтися, взутися, прибрати іграшки, скласти свої речі, помити тарілку після себе, набрати води з крану. Деякі діти у 6 років вміють також застеляти та розстеляти ліжко
Якщо дитина прагне до самостійності, це свідчить про те, що вона готова до автономії, бути певний час без батьківської опіки. Така дитина не почуватиметься в класі безпорадною і не проситиметься додому раніше відведеного часу. Хоча, звісно, якщо дитина не вміє застібнути ґудзика чи зав’язати шнурки, це – не привід не йти до школи. Цьому можна навчитися.

Ще одним важливим критерієм готовності дитини до школи є її готовність дотримуватись певних меж, обмежень. Якщо вона добре жила з межами в дитсадку, у школі їй буде легше. Межі – це безпека дитини. На червоне світло не можна йти не тому, що так хоче мама, а тому що це небезпечно. Водночас, це певне обмеження її волі, свободи, діяльності, і дитина, яка вміє їх витримувати в сім’ї, підкорятиметься їм і в школі. Дотримування меж – це як дотримування правил дорожнього руху: якщо їх порушувати, будуть санкції, штрафи. Такі дії зменшують тривогу в дитини, адже вона вчиться розуміти наслідки своїх вчинків.

Головне – щоб ці межі не були дуже вузькими або дуже широкими і відповідали віку дитини. З дотриманням меж відбувається формування відповідальності за свої вчинки і слова. Дитина в цьому віці здатна в певних випадках оцінити себе, що вона робить добре, а що – ні. І це є теж критерієм готовності до школи.

Бажано, щоб вчитель і батьки однаково розуміли межі. Трапляється, що вчитель каже одне, а батьки – інше: “Ти вчителя не слухай, слухай нас”. Тоді дитина наче розщеплюється, бо з’являються дві правди, і їй дуже важко з цим впоратись. Тому я раджу батькам активно контактувати з вчителями, бути учасниками навчального процесу не лише, коли треба на щось здати гроші. Бо в такому випадку це – пасивна роль.

Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в новий колективи, варто ще до школи допомогти їй з цим. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і розповісти про свої потреби. У перші дні навчання для декого це може бути важко, але коли проходить адаптаційний період, діти можуть говорити, що їм потрібно, пояснити поведі.

Також важливе вміння – слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ – вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то просто знудиться в школі. Але тут також грає роль майстерність вчителя подати матеріал і зацікавити учня.

Чи готові до школи батьки

Досвід навчив мене запитувати батьків: чи готові психологічно вони до того, що їхня дитина (не рідко єдина!) йде до школи? Чи готові вони до зміни її соціального статусу? Трапляється, що ні, бо є страх. Страх, що дитина погано вчитиметься, її ображатимуть, або ж вона ображатиме інших, не витримає шкільного навантаження тощо. Або є друга дитина, яка ще ходить у садок і піде в школу через рік – тоді можна одночасно відводити в школу обох. Тут потрібно обирати, що важливіше. І кожен вибір має ціну. Важливо, щоб дитина не постраждала від цього вибору і могла реалізувати своє право на навчання – у випадку, якщо вона цього хоче.

Критеріями психологічної готовності батьків до школи можуть бути:

  • готовність своєчасно розстатися з дитиною;
  • відкритість до своїх почуттів та, за потреби, готовність звертатися по допомогу;
  • готовність співпрацювати з вчителями, адміністрацією школи, іншими батьками на користь дитини й брати на себе відповідальність за всі наслідки цієї співпраці;
  • готовність вирішувати труднощі, конфліктні ситуації не так, щоб “моє було зверху”, а через співпрацю, домовленість”;
  • відчуття та віра в те, що дитина впорається з новою роллю, готовність підтримати її, коли їй страшно і важко.

Як полегшити дитині адаптацію до школи

  • Розповісти про свій позитивний досвід школярства, показати перші шкільні фотографії.
  • Не боятися називати емоції та хвилювання: свої і дитини.
  • Сприяти формуванню довірливим стосункам з вчителем.

Варто розповісти дитині, що навчання корисне: розкажіть, наприклад, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземною мовою, і як це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо. У школі обов’язково з’являться нові друзі, з якими весело проводити час.

Водночас, не варто не казати дитині про можливі труднощі, бо тоді школа виглядатиме ідеальним місцем. Пообіцяйте дитині свою підтримку, якщо виникатимуть проблеми.

Нову роль засвоїти нелегко, бо це щось невідоме, а невідоме викликає напругу, насторожує. Тому краще новою роллю не лякати (“от підеш до школи, і буде тобі лихо: вчитимешся з ранку до ночі, там тебе сваритимуть…”), а знайти в ній щось цікаве, те, що сподобається дитині, викличе в неї інтерес. Якщо дитина дуже переймається, що не впорається з новою роллю, варто сказати їй, що хвилюватися – це нормально.

 

Поради батькам з протидії булінга в школі

  • Створення сприятливої атмосфери у спілкуванні вчителі – батьки – громадськість.
  • Залучення батьків до співпраці, участі у житті школи, їхніх дітей.
  • Піклування про нормальний розвиток взаємин у кожній родині – сім’ї.
  • Засвоєння теоретичних знань, отриманих батьками, підкріплення виступів прикладами з досвіду виховної діяльності батьків.
  • Спонукання батьків до спільної діяльності з дітьми.
  • ЛЕКЦІЇ, БЕСІДИ, СПІВБЕСІДИ;
  • ЗУСТРІЧІ З ЦІКАВИМИ ЛЮДЬМИ: ПСИХОЛОГАМИ, ПРАЦІВНИКАМИ ЮСТИЦІЇ, ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ;
  • ОБМІН ДОСВІДОМ ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї;
  • ЗАНЯТТЯ: ЗАПИТАННЯ – ВІДПОВІДЬ;
  • ДЕНЬ ВІДКРИТИХ ДВЕРЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ;
  • ТЕСТУВАННЯ, АНКЕТУВАННЯ;
  • ПЕДАГОГІЧНІ ПРАКТИКУМИ, “КРУГЛІ СТОЛИ”;
  • ГОДИНИ СПІЛКУВАННЯ З ЕЛЕМЕНТАМИ ТРЕНІНГУ;
  • СПІЛЬНІ ВЕЧОРИ: ДІТИ – БАТЬКИ – ВЧИТЕЛІ (РОДИННІ СВЯТА).

Вересень:

  • Зустріч з батьками. Бесіда «Готовність кожної дитини до навчального року».
  • Батьківські збори «Особливості організації навчального процесу підлітків».
  • Лекція «Організація розумової праці вдома».
  • Круглий стіл «Крок до успіху».

Жовтень:

  • Пам’ятка «Почуйте серцем голос Вашої дитини».
  • Відвідування сімей учнів. Бесіди з батьками «Родина та школа- могутні сили у вихованні дитини», «Контроль за виконанням домашніх завдань».

Листопад:

  • Година спілкування «Все починається з родини. Дисципліна – свобода чи необхідність? »
  • Анкета «Чи впевнена ваша дитина у своїх силах?».

Грудень:

  • Індивідуальні бесіди з батьками «Як правильно організувати час дитини».
  • Поради батькам «Відкрийте чарівні двері добра та довіри».

Січень:

  • Пам’ятка «7 батьківських заповідей».

Лютий:

  • Індивідуальні бесіди з батьками «Атмосфера в сім ї».
  • Пам’ятка “Як навчити дитину дружити».

Березень:

  • Тест «Результати виховання культури поведінки у дитини в моїй сім ї».
  • Анкета «Чи впевнена ваша дитина у своїх силах?».

Квітень-травень:

  • Бесіда з батьками «Авторитет, педагогічний такт і особистий приклад у сімейному вихованні».

Опитування  для батьків “Ми і школа”

З метою виявлення ставлення батьків до школи і їхню можливу співпрацю, класний керівник пропонує заповнити опитувальний аркуш.

  1. Як часто ви можете бувати в школі?
  2. Чи можете допомагати класу?
  3. Які ваші захоплення можуть стати в нагоді класному керів­никові?
  4. Яку роль ви хочете виконувати в роботі батьків класу?
    (Оберіть один-два пункти.)

а)Допомагати в підготовці заходів;

б)оформлювати клас та місце проведення заходів;

в) бути глядачем свят;

д)організовувати екскурсії;

з) супроводжувати дітей під час екскурсій;

и) фотографувати дітей на свята;

і) створювати бібліотеку класу;

л) брати участь у веденні ” літопису класу “;

м) керувати роботою батьків;

т) надавати допомогу в ремонті класу;

Анкета для батьків “Моя дитина”

Класний керівник пропонує батькам дати усні відповіді на запитання.

  1. Як ви вважаєте, чи знаходить ваша дитина підтримку та взаєморозуміння в сім’ї?
  2. Чи зможе   ваша   дитина   відверто  розмовляти   з   вами, якщо зіткнеться з життєвими труднощами, чи буде радитися з приводу особистих проблем?
  3. Чи цікавиться син (дочка) вашою роботою?
  4. Чи знайомі ви з друзями своїх дітей?
  5. Чи бувають вони у вас удома?
  6. Чи беруть діти участь у домашньому господарстві?
  7. Чи є у вас із дитиною спільні інтереси й захоплення?
  8. Чи перевіряєте ви виконання домашніх завдань?
  9. Як часто ви переглядаєте щоденник своєї дитини?
  10. Чи беруть участь ваші діти у підготовці сімейних свят?
  11. У “свої ” свята діти хочуть бути з вами чи з друзями?
  12. Чи обговорюєте ви з дітьми прочитані книги?
  13. Чи обговорюєте переглянуті телепередачі та кінофільми?
  14. Чи бувають у вас сімейні екскурсії до театрів, музеїв, на виставки та конкурси?
  15. Чи організовуєте ви сімейні прогулянки, походи?
  16. Чи надаєте ви перевагу проведенню відпустки разом із дітьми?

Тест для батьків

“Хто ви для свої дитини: батько (мати) чи приятель (ка) ?”

Класний керівник пропонує батькам обрати варіанти відповіді.

(Кожна відповідь оцінюється певним балом: а—0,б—1, в—2,г—3).

  1. Ваша дитина вимагає перемкнути телевізор з показу фільму, який вам подобається, на музично-розважальну програму. Що ви зробите?

а) Виконаєте прохання і подивитесь разом ТВ-шоу;

б) відповісте,   що  доведеться  почекати,   поки  закінчиться фільм;

в) пообіцяєте купити ще один телевізор;

г) запишете фільм на відео, а дитині дозволите подивитися програму.

  1. Кого ви бачите у своїх дітях?

а) Людей, рівних собі;

б) тих, хто зможе допомогти вдруге пережити молодість;

в) повноцінних особистостей;

т) тих, кому необхідні ваші добрі поради.

  1. Яку зачіску ви носите?

а) Таку, що більше личить;

б)сучасну;

в) схожу на зачіску улюбленої зірки;

г) схожу на зачіску вашої дитини.

  1. Як ви вдягаєтеся?

а) Наслідуєте стиль естрадної зірки, яка вам подобається;

б) намагаєтеся дотримуватись агресивного стилю, бо вважає­ те, що це допоможе встановити більш тісний контакт із дитиною;

в) обираєте той одяг, який вам пасує;

г) наслідуєте молодіжну моду, тому що так ви відчуваєте себе молодшим.

  1. Як ви діятимете, коли побачите, що ваша дитина зробила пірсинг (проколювання)?

а) Вважатимете, що це особиста справа дитини;

б) станете кепкувати;

в) скажете, що це модно, адже не хочете видатися старомод­ним;

г) також зробите собі пірсинг, щоб скласти своїй дитині ком­панію.

  1. Якою буде ваша реакція, коли син (дочка) ввімкне музику на
    повну гучність?

а) Продовжите робити свої справи;

б) зменшите гучність;

в) скажете, що музика чудова, хоча вона вам дуже заважає;

г) почнете кричати і вимкнете музику.

  1. Як ви поводитеся під час суперечки з дітьми?

а) Рідко визнаєте свої помилки, 66 боїтеся, що діти стануть нехтувати вашою думкою;

б) змінюєте свою позицію, тому що подальша суперечка не має сенсу;

в) дозволяєте дітям залишити за собою вирішальне слово;

г) визнаєте правоту дітей, якщо це дійсно так.

  1. Як ви вчините, якщо діти запросять у гості своїх однолітків?

а) Залишите їх на самоті: хай роблять, що заманеться;

б) складете їм компанію, тому що прагнете бути з ними на рів­них;

в) запитаєте гостей, чи вважають вони своїх батьків такими ж веселими, як ви;

г) не втручатиметеся, але дасте зрозуміти, що ви завжди по­руч на випадок, якщо щось трапиться.

  1. Що ви зробите, коли діти, збираючись на дискотеку, не запро­сять вас піти з ними?

а) Не здивуєтеся, тому що вони знають, як вам важко витри­мувати гучну музику;

б) засмутитеся, тому що хотіли потанцювати разом із ними;

в) образитеся через те, що діти не схотіли розділити з вами свої веселощі;

г) засмутитеся,  тому що хотіли покрасуватися в модних джинсах з металевими прикрасами.

  1. Що примушує вас поводитися так само, як і однолітки ва­ших дітей?

а) Бажання бути з дітьми у гарних стосунках;

б) прагнення приховати різницю у віці;

в) бажання розважитися в сімейному колі;

г) природня веселість.

  1. Як ви поводитеся зі своїми дітьми?

а) Як із дорослими;

б) як із маленькими;

в) по-дружньому;

г) традиційно.

Обробка результатів.   

36—25 балів. Ви, мабуть, вважаєте, що весело проводите час із дітьми, прагнете бути з ними на рівних у всьому. Часом ви пере­бираєте міру, взявши на себе роль приятеля власних дітей. Бути просто другом недостатньо. Діти вимагають керівництва. Вам тре­ба зрозуміти, що з різницею у віці нічого не вдієш, що ви — бать­ко (мати) і маєте забезпечувати своїх дітей усім необхідним.

24—14 балів. Ваші діти не розуміють, як їм поводитися з вами. Інколи ви буваєте поступливими, а деколи, якщо це потрібно вам, обираєте позицію суворого батька. Рано чи пізно ви захочете напо­лягти на своєму в чомусь важливому, викликавши у дітей гнів, не­розуміння та розгубленість. Якщо ви не зайшли ще занадто далеко і можете припинити “гру в приятеля “, то покажіть дітям зразок зрілої та відповідальної поведінки. Не хвилюйтеся, діти все одно вас любитимуть.

1З—0 балів. Ви намагаєтеся оцінити мінливість настрою своїх ді­тей, зрозуміти їхні потреби, хоча інколи поступаєтеся їм. У цьому
немає нічого поганого, тому що ви достатньо розумні та знаєте, як
будувати стосунки з донькою (сином) на ваших умовах. Суперечки
трапляються, але діти люблять і поважають вас. Вони знають: ви
надійний та люблячий батько (мати). На вас чекає сімейне щастя,
яке витримає всі проблеми.

Поради для батьків

Шановні тата й мами!

Конфліктна ситуація може докорінно змінити ваше життя!

Постарайтесь, щоб ці зміни були на краще.

Як поводитись під час конфлікту?

  1. Перед тим, як Ви опинитесь у конфліктній ситуації, подумай­те над тим, який результат від цього Ви бажаєте отримати.
  2. Упевніться в тому, що результат для Вас дійсно важливий.
  3. У конфлікті визнавайте не лише свої інтереси, але й інтереси Вашої дитини.
  4. Дотримуйтесь етики поведінки в конфліктній ситуації, вирі­шуйте проблему, а не зводьте рахунки.
  5. Будьте тверді і відкриті, якщо ви впевнені у своїй правоті.
  6. Примусьте себе чути доводи своєї дитини.
  7. Не принижуйте і не ображайте дитину для того, щоб потім не шкодувати про це. Будьте справедливими і чесними в конфліктах, не жалійте себе.
  8. Умійте вчасно зупинитися, щоб не втратити прихильність дитини.

    Бесіда «Вплив телебачення на психіку дитини»

Телебачення давно вже стало невід’ємною складовою нашого життя. Покоління людей старшого віку не мислить свого існування без щоденного перегляду новин, без нескінченних серіалів, покоління сьогоднішніх 20 – 30-річних із задоволенням переглядає всілякі ток-шоу, школярі теж поспішають до телевізора, щоб зануритися в сучасний світ прекрасного, перенестися в далеку історію чи пофантазувати про майбутнє.

Масова комунікація значно зменшує потребу в особистому спілкуванні. Соціологічні дослідження вказують, що за критерієм тривалості перегляду телепередач підлітків можна розділити на 4 групи:

  • телемани (дивляться телевізор більше 6 годин на добу);
  • активні глядачі (4 – 6 годин);
  • помірні телеглядачі (2 – 4 години);
  • пасивні (менше 2-х годин).

Що ж таке телебачення?

Телебачення – виробництво та розпов­сюдження аудіовізуальних передач та програм – тобто це джерело інформації і розваги. За декілька останніх десятиліть на людину нахлинув величезний потік інформації. Ви тільки уявіть собі: порівняно з 1900 роком швидкість пересування виросла в 1000 разів, а швидкість передачі інформації в десятки мільйонів разів. Учені підрахували, що зростання інформації відбувається в геометричній залежності. Усе це викликає в людини сильний стрес і дезорієнтацію, а в непідготовлених людей виникає криза цінностей. Зі всього потоку інформації корисною є тільки 1 – 2 %. Потік несистематизованої інформації робить важливішою роль учителів, бібліотекарів, батьків – роль добре інформованих штурманів, які вам допоможуть навчитися вибірково ставитися до інформації.

Що таке інформація?

За словником «інформація» — відомості про які-небудь події, чиюсь діяльність, повідомлення про щось, іншими словами можна сказати, що це відомості про навколишній світ і процеси, які в ньому відбуваються, які сприймаються людиною, або спеціальними пристроями.

А що таке знання?

За словником «знання» — це пізнання дійсності в окремих її проявах і в цілому. Знати — значить випробувати, переживати самому.

Інформація завжди на поверхні, а знання – глибоке почуттєве переживання та сприй­няття світу.

За тривалий період існування пройдено довгий шлях розвитку засобів передавання інформації від умовних позначок на скелях і деревах первісною людиною до передавання інформації з далеких куточків космосу за допомогою радіо- і телесигналів).

Послухайте цікаву інформацію: в США на одну особу припадає 500 фільмів, що знімається за рік, в Росії – 54, а в Україні лише – 5 фільмів.

Але телебачення має і негативний характер.

На першому місці в негативному рейтингу є реклама.

Чому сталося так, що борючись у демократичному суспільстві за найбільшу свободу – право вибору, ми дозволяємо підкоряти свій вибір невидимому насиллю зі сторони творців та розповсюджувачів реклами?

Розглянемо дію реклами на особистість та деякі поняття.

Потреба – бажання володіти предметом, а інтерес — бажання познайомитись із ним, а значить, це мотивований пізнавальний процес на шляху досягнення бажаної мети.

Потреби можуть бути свідомі та несвідомі. Через рекламу відбувається нав’язування інтересів та несвідомих потреб, а отже відбувається вплив на підсвідомість людини, і щойно підсвідомість отримує установку, вона одразу починає піклуватися про її реалізацію.

Рекламісти за допомогою психологічного впливу намагаються робити з людини   маріонетку.

А тому, коли ви дивитеся рекламу про тютюн, алкоголь, наркотики, робіть висновки. І знайте, що за все заплачено. Отже, ваша задача – це не значить, не дивитися рекламу, а вміти знаходити межі між корисним та шкідливим.

Негативні сторони телебачення: насилля та жорстокість.

Телевізійні кадри надовго закарбовуються в пам’яті. Так, сила побаченого велика, і телебачення про це знає. Тому не скупиться на сенсаційні репортажі: природні катаклізми з людськими жертвами, терористичні акти, в результаті яких гинуть люди, вибухи, кров, людські страждання. Після перегляду такої інформації відчуваєш страх. Психологи кажуть, що це «робить пробоїну в духовному захисті людини, й через цю пробоїну можна впровадити найрізноманітніші установки».

А телебачення все частіше показує те, що люди не повинні бачити – смерть. Смерть повинна бути прихованою від сторонніх очей, цей постулат притаманний нашій культурі. Тому одне з головних обвинувачень на адресу ТВ – це зривання покрову з явища смерті.

В Україні в травні 2002 року Державний комітет інформації проаналізував 7 найбільш рейтингових телеканалів: УТ-1, 1+1, Новий канал, Інтер, ICTV, СТБ, ТЕТ. Висновки невтішні: всі канали порушували ст. 300 і 301 Кримінального кодексу України, які передбачають покарання «за ввезення, виготовлення або розповсюдження продукції, що пропагує культ насильства та жорстокості», зокрема кіно та відеофільмів.

За повідомленням вчених, під час ефірного часу на телеекрані відбувається від 3 до 5 актів насильства, а при демонстрації дитячих програм, зокрема мультфільмів, ця цифра збільшується до 20 – 25. Отже, можна зробити висновок, що тривалий перегляд телепрограм веде до агресії. 43% тих, хто у віці 14 років дивився телевізор понад 3 години на добу, схильні до насильства.

Отже батьки не повинні дозволяти дітям дивитися телевізор більше 1 години на день. А хто дивиться телевізор надто багато, перетворюється на телеінваліда.

Одержуючи 80% інформації «через телевізор», деякі підлітки не хочуть учитися працювати з інформацією, що надходить в інший спосіб – із книг, газет, журналів.

Соціально-психологічними дослідженнями встановлено залежність між культурним рівнем людини й тим, якому способу отримання інформації людина віддає перевагу: чим вищий цей рівень, тим менше вона дивиться телевізор, тим більше слухає радіо і ще більше читає газети, журнали, книги.

              Підсумок 

«За»

  • Телебачення виконує просвітницьку та виховну функцію. Є способом одержання інформації та різногалузевих знань.
  • Серед усіх інших телебачення є таким засобом масової комунікації, що найлегше сприймається людиною, бо порівняно з читанням або слуханням радіо, тут людина докладає найменше розумових зусиль.
  • Телебачення найоперативніше інформує про події у світі.
  • Телебачення імітує тривимірний простір на екрані, одночасно використовує зорові та слухові образи, створює справжнє видовище, яке приносить відчутну насолоду людині.
  • Не рідко телебачення стає єдиною відрадою для самотніх людей. У них виникає ілюзія причетності до подій всесвітнього масштабу.
  • Телебачення – найдоступніший вид відпочинку.
  • Телебачення використовується з метою пропа­ганди певних цінностей: за здоровий спосіб життя, підняття духу патріотизму, замислення над еколо­гічними проблемами.
  • Елемент культури нашого часу.
  • Невід’ємна частина духовного життя.
  • Під впливом кіномистецтва розвиток зорово-слухового сприйняття.
  • Динамічне сприйняття художньої інформації.
  • Телебачення впливає на розвиток асоціативного мислення.
  • Забезпечує наочність подій.
  • Телебачення надає можливість аналізувати вчинки героїв та ідентифікувати себе
  • з улюбленими героями.
  • Формує емоційну сферу особистості.
  • Ціннісно-вибіркове ставлення до життя.
  • Професійну орієнтацію підлітків.

«Проти»

  • Скорочення потреби в міжособистісному спілкуванні, його заміщення віртуальним спілкуванням.
  • 3 появою пультів дистанційного управління розвивається невміння зосереджуватися, доводити почату справу до кінця, що суттєво відбивається на якості навчання школярів.
  • Формується пасивне сприйняття світу, тобто – особистість із низькою трудовою активністю і творчим потенціалом – «телеінвалід».
  • Великий обсяг телевізійної інформації призводить до того, що підліток не встигає її переробляти. Виховується споглядач, спостерігач, а не аналітик.
  • Довге сидіння перед телевізором погіршує зір дітей, сприяє розвитку дитячої гіподинамії.
  • Зростання агресивної та деструктивної поведінки.
  • Засилля насильства на телебаченні підвищує агресивність, емоційну збудженість, знервованість.
  • Надмірне смакування подробиць злочинів.
  • Підвищена емоційність призводить до правопорушень, вживання наркотиків, бійки із ровесниками та вживання тютюну, алкоголю.
  • Вплив ЗМК – ототожнення підлітками себе з «крутими» телегероями.
  • Негативний вплив телебачення на сексуальну поведінку підлітків.

Алгоритм вивчення сім’ї

– склад сім’ї, її структура (повна, неповна, з однією дитиною, багатодітна, батьки розлученні тощо);

– житлово-побутові умови;

– матеріальна забезпеченість;

– виховний потенціал сім’ї (сильний, нестійкий, слабкий, негативний).

Характер взаємовідносин  у сім’ї:

– між дорослими членами сім’ї (гармонійні, компромісні, нестійкі, уявні, конфліктні, аморальні тощо);

– між іншими членами сім’ї та дитиною (сліпе обожнювання, дбайливість, рівноправність, відчуженість, байдужість, дрібна опіка, повна самостійність, незалежність, безконтрольність);

– позиція дитини в сім’ї (педагогічно виправдана; «кумир сім’ї»; об’єкт постійних сварок дорослих, кожний з яких прагне перетягнути її на свій бік; залишена сама по собі, ніхто нею не цікавиться; залякана авторитарним становленням, не впевнена в собі, уникає спілкування з батьками; знаходиться в позиції «Попелюшки»).

Становище дитини в сім’ї:

– «Я потрібен і ви мене любите, я люблю вас також»;

– «Я потрібен і ви мене любите, ви існуєте заради мене»;

– «Я потрібен, але ви мене не любите і я дуже хочу наблизитися до вас»;

– «Я не потрібен і ви мене не любите, дайте мені спокій».

Ставлення дитини до батьків:

  • дорожить сімейними стосунками;
  • батьки авторитетні;
  • ставиться зневажливо;
  • гостро переживає драму;
  • тягне до одного із членів сім’ї.

Важливою складовою частиною навчально-виховного процесу є самостійна домашня робота школяра. Організувати її за всіма гігієнічними вимогами мають учитель і батьки в тісній співдружності.

Братися до виконання домашніх завдань не варто одразу після закінчення уроків, коли працездатність дитини знизилась, а також після обіду, коли внаслідок інтенсивних процесів травлення частина крові відпливає від головного мозку, що теж знижує інтенсивність   розумової роботи.

Після повернення зі школи учневі насамперед пообідати. Передусім треба відновити працездатність дітей, яка суттєво знизилась. Найкращий – активний відпочинок на свіжому повітрі. Це позитивно впливає на функціональний стан центральної нервової системи. Однак слід пам’ятати  – тривалість посильної фізичної праці, ігор чи занять на свіжому повітрі   не  повинна  перевищувати   1,5      год,    інакше працездатність не лише відновиться, а навпаки, знизиться.

Корисно для молодших школярів і пасивний відпочинок після уроків – сон близько 1 год. Особливо він потрібний ослабленим дітям.

Важливою умовою успішного виконання домашніх завдань є визначений сталий час для цієї роботи: у дитини виробляється умовний рефлекс на час, вона швидше входить у роботу, легше засвоює матеріал, отже, виникає стан особливої схильності до розумової праці, практично не доводиться долати внутрішній    опір    і    змушувати    себе  братися    до  завдань. Абсолютно неприпустимо відкладати виконання завдань на більш   пізній, ніж встановлений режимом, час.

Перед початком роботи необхідно ретельно провітрювати приміщення, в якому працюватиме учень. У кімнаті, де працює школяр, необхідно додержуватись цілковитої тиші, повністю припинити розмови, виключити  телевізор та радіоприймач.

Ефективністю виконання домашніх завдань значною мірою залежить і від правильного освітлення приміщення: його джерело має знаходитись з лівого боку від школяра, щоб рука не затінювала книги чи зошита.  Недостатнє природне і штучне освітлення робочого місця призводить до швидкого погіршення зору. Заняття ж у світлому приміщенні підвищують життєвий тонус і працездатність, при цьому діти стають активнішими й уважнішими.

Найоптимальніше місце для робочого куточка школяра  – біля вікна, де найсвітліше. Стіл ставлять так, щоб денне світло падало на нього зліва чи прямо. Праворуч від стола ставлять етажерку або вішають полицю для книжок. Кожна річ має лежати на своєму місці.

Неабияке значення має і відповідальність меблів –  стола і стільця –зросту дитини. Від неї значною мірою залежать правильна посадка, своєчасне запобігання швидкій втомі, порушенням постави і зору. Про це слід пам’ятати батькам і по можливості стежити, як сидить за столом син чи дочка. Адже   нерідко учні   прибирають   найрізноманітніші пози. Одні горбляться, інші занадто схиляються над зошитом. У дітей, які не вміють правильно   сидіти,   не може бути й гарної постави.

В жодному разі не можна дозволяти дітям читати лежачи, бо це призводить до напруження зору і може спричинити    виникнення і розвиток короткозорості.

Учні зі зниженою гостротою зору при читанні і письмі мають обов’язково користуватися окулярами відповідно до рекомендації лікаря.

Відомий російський педагог К. Д. Ушинський твердив, що в дитини, яка тривалий час зайнята приготуванням до уроків,   послаблюється   пам’ять,  увага,        знижується  працездатність, що впливає на якість виконання домашніх завдань і успішність взагалі. Безперечно, надмірна й тривала розумова робота негативно впливає на розвиток і здоров’я учня. Такі діти менше бувають на свіжому повітрі, мало рухаються, систематично недосипають. Отож не дивно, що в них розвивається ознаки перевтоми – загальна слабість, нервозність,   головні болі.

У початкових класах учителі, як правило, рекомендують спочатку письмові завдання, а потім усні. Починається з предметів середньої трудності, а тоді переходити до важчих. Так, спершу доцільно виконати письмові вправи з української мови, математики, а тоді вже зайнятись читанням чи малюванням.

Дорослим дуже важко привчити дітей працювати зібрано й у    хорошому    темпі,    адже    без  сторонньої   допомоги    на  це здатна лише незначна частина учнів. Щоб діти не розпорошували уваги під час занять, треба взяти за правило: до початку роботи прибрати зі столу все зайве, що не стосується   виконуваного  завдання, і підготувати все потрібне.

Батьки повинні бути ознайомлені з усіма гігієнічними вимогами щодо умов домашніх навчальних занять школярів, постійно стежити за правильністю пози дітей під час розумової і фізичної роботи.

Дотримання гігієнічних вимог до організації розумової роботи школярів удома сприятиме їхньому успішному навчанню, повноцінному  психічному    і   фізичному  розвитку.

Бесіда “10 фраз, які не можна говорити дитині”

  1. Бачиш, у тебе нічого не виходить – дай я зроблю

Малюк копошиться зі шнурками або намагається застебнути гудзик, а вже пора виходити. Звичайно, простіше зробити все за нього, не звертаючи уваги на гнівне дитяче “я сам”. Тим більше, що незабаром пориви самостійності вичерпаються – навіщо намагатися, коли мама все одно вилає? Пізніше мама все одно вилає – вже за несамостійність і бездіяльність. І за звичкою – зробить сама (вирішить задачу, поговорить з учителем, вибере ВНЗ).

“Дай краще я, в тебе не вийде, ти не вмієш, не знаєш, не розумієш” – психологи вважають, що всі ці фрази заздалегідь програмують дитину на невдачу, вселяють у нього невпевненість. Він відчуває себе дурним, незграбним, невдахою, і тому намагається якомога рідше проявляти ініціативу, як вдома, так і в школі, і в колі друзів.

  1. Візьми, тільки заспокойся

Звичайно, стоїчно витримати багатогодинне тужливе “ну будь ласка, ну можна, ну ка-апельку” під силу небагатьом батькам, і в чомусь їх можна зрозуміти. Але змінивши суворе «ні» на замучене «так» тато з мамою, самі того не бажаючи, дають зрозуміти: ниттям і домовленостями можна домогтися всього, і мамин відмова не варто сприймати всерйоз.

  1. Ще раз таке побачу – ти в мене отримаєш

Як правило, далі погроз справа не доходить, і всі обіцянки сходити в школу, позбавити мультфільмів і не відпустити гуляти так і залишаються словами. А значить, дуже скоро вони перестають діяти. Якщо ж на сто перший “останній” раз доведений до сказу батько здійснює покарання, воно викликає лише образу і здивування. Без всякого, треба сказати, педагогічного ефекту. Дитина повинна точно знати, чого варто очікувати в тому чи іншому випадку, а не раптові емоційні пориви приводять його в замішання.

  1. Швидко перестань!

Негайно помовч, зараз же заспокойся, живо, скоріше, кому сказали … З ким ще, крім дитини, можна так розмовляти? Чоловік, начальник, подруга, сусідка – був

би як мінімум ображений подібним зверненням і зажадав вибачень. Дитина, до речі, теж ображається, відчуваючи себе абсолютно безправною. І замість того, щоб “припинити” і “заспокоїтися” починає протестувати. Малюки плачуть і вередують, підлітки кидають “відчепися” і замикаються в собі. Загалом, як не крути, а належного впливу – нуль.

  1. Ти повинен розуміти, що …

І далі по списку: природу треба берегти, старших – поважати, школу не прогулювати, батькам – допомагати, шапку – надягати … Голос якомога занудний, інтонації – менторські. Якою буде реакція? Правильно, туга в очах і бажання опинитися від батьків якнайдалі. У багатьох дітей виникає захисна реакція, так званий смисловий бар’єр – дитина просто “перестає” сприймати нотації й справді “не розуміє” що йому говорять, перемикаючись на щось інше. Найгірше повчання сприймаються дитиною, коли він схвильований, засмучений або розсерджений. Він стурбований, в першу чергу, своєю проблемою, і погано сприймає навіть самі здорові і правильні міркування або доводи батьків. У цьому випадку необхідно дати йому заспокоїтися, дозволити виговоритися або навпаки, побути одному, і тільки потім, в спокійній обстановці, обговорити його поведінку.

  1. Хлопчики (дівчинки) так себе не ведуть!

Дівчинка повинна бути акуратною і не лазити по деревах, хлопчик – не плакати і любити спорт. А інакше – зватимуть рохля і нюня  або заміж не візьмуть! Постійно повторюючи це, батьки прищеплюють дитині певні стереотипи. І в дорослому житті, що виріс уже хлопчик буде сприймати власну емоційність як щось негідне, а дівчинка – відчувати комплекси з приводу “нежіночої” професії або недостатньо прибраній квартири. Інший варіант – повне, навмисне заперечення цих стереотипів. Наслідком рожевих платтячок, лялечок і бантиків, дуже старанно нав’язуваних мамою, можуть стати джинси, коротка стрижка і презирство до “бабські дурощів”.

  1. Не переймайся через нісенітницю

Можливо, це дійсно нісенітниця – подумаєш, машинку не дали, подружки футболку назвали безглуздою або будиночок з кубиків розсипався. Але згадайте себе в такому віці – хіба це не було серйозною і важливою проблемою? А якщо

батьки цього не розуміють, то наступного разу їм і розповідати нема чого. Демонструючи зневагу до проблем дитини, дорослі ризикують втратити його довіру і надалі не дізнатися про інших, зовсім не ерундовое проблемах.

  1. Побережи моє здоров’я

А хіба здорову і повну сил маму можна доводити до сліз? Або грубіянити квітучій і повній  сил бабусі? Серце “коле”, тиск піднявся, мігрень – рано чи пізно все це перестає сприйматися всерйоз, як у казці про пастуха і вовків. І на справді погане самопочуття близьких дитина за звичкою може не звернути уваги.

  1. Ні, це ми не купимо – грошей немає (дорого)

Фраза означає: були б гроші, обов’язково купили б. Звичайно, сказати це простіше, ніж пояснювати, чому не варто купувати все підряд, як треба ставитися до грошей і будувати сімейний бюджет, але навряд чи правильніше. Чадо зрозуміє лише одне – у тата з мамою мало грошей, і саме через це йому не купують коробку шоколаду та чергового монстра.

  1. У всіх діти як діти, а ти …

Все не як у людей, горе цибульне, нечупара, тюхтій – подібні ярлики знижують самооцінку, і дитина дійсно починає їм відповідати. “У мене все не як у людей”, “з моїм-то жахливим характером” – відгукується луною несправедлива критика роки по тому. Інша типова реакція – відповідь напад. Дитина копіює поведінку батьків, починаючи критикувати їх самих: “Ви невдахи, нічого не розумієте, ваші погляди застаріли”.

Сім батьківських заповідей

 

  1. Не вважайте дитину своєю власністю – вона Божа.
  2. Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху…
  3. Не очікуйте, що вона виросте саме такою, якою хочете ви, – допоможіть їй стати собою.
  4. Запам’ятайте: найголовніший ваш обов’язок – розуміти й втішати.
  5. Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не робите.
  6. Усвідомте: для дитини зроблено не все.
  7. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.

Почуйте серцем голос Вашої дитини

Пам’ятка

  • Окрім їжі, дайте мені тепло сердечність, безпечний спокій і вашу любов.
  • Дозвольте втішатися моїми замислами у цьому дивному світі постійних змін.
  • Дозвольте у міру своїх сил сідати, соватись, вставати, ходити, бігати, лазити, скакати.
  • Не кажіть, що я співаю, бавлюся чи експериментую “Забагато, задовго, зачасто”.
  • Дозвольте мені ставити питання і отримувати чесні відповіді, а також експериментувати, шукати і досліджувати.
  • Не ідентифікуйте ваші почуття і думки з природними потребами мого організму.
  • Не карайте мене, коли я й так переживаю за невдачі, сама ж бо невдача є вже карою для мене.
  • Говоріть до мене серцем, очима, посмішкою, вашими руками: ваші слова не завжди мені зрозумілі.
  • Нехай довкола мене живуть гарні і лагідні люди.
  • Нехай тут царює мир – передумова мого розвитку.
  • У вашій хаті відпустіть мені у власність один куточок і частину вашої уваги та вашого часу.
  • Навчіть мене розуміти й відчувати красу і тішитися – радіти з усього, хоч

би навіть і з найбільшою дурнички.

  • Підтримуйте та заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю ще сотні помилок.
  • Будьте терплячі до мого безладдя, я ж бо є тільки дитиною і учнем.
  • Надайте і мені частину відповідальності, вимірену до моїх сили і моїх можливостей.
  • Навчіть мене брати участь у забаві, зайнятті і праці.
  • Зважайте на мої забави і з них робіть висновки, як даватиму собі раду із життя і його труднощами.
  • Коли загадаєте мені зробити це або те, скажіть також “як” і “чому”.
  • Учиніть усе, щоб я відчувала свою значимість і потрібність для вас, своє місце у планах вашої родини та школи.
  • Будьте до мене доброзичливі та лояльні, щоб я навчалася відплачувати іншим людям тим самим.
  • Покажіть, як дотримувати обіцянки, слова.
  • Не думайте про мене лише як про немовля, коли я хочу рости і бути великою.
  • Нехай ніколи не боюся втратити Вашу любов.
  • Не накидайте мені Ваших переляків і острахів.
  • Допоможіть мені потроху перемагати біль і марні забаганки, і тішитися майбутніми радощами.

 

Бесіда з батьками

Авторитет, педагогічний такт і особистий приклад у сімейному вихованні

Першим університетом життя для дитини є та сім’я, в якій народилася дитина. Завдання обох батьків полягає в тому, щоб створити в сім’ї атмосферу любові. Знаєте, в якій сім’ї діти ростуть щасливими? Це відбувається тоді, коли діти бачать, як батьки цілуються. Коли діти відчувають, що тато любить маму, а мама тата, вони не будуть ховати свою невпевненість і помилки від страху говорити про це з батьками. Вони знають, що з батьками можна поговорити, що вони розуміють їх і що всі справи обговорюються з любов’ю і повагою. Завдяки сердечній прихильності батьків діти ростуть і формуються в духовному відношенні. Діти дуже відчувають оточення.Ми не можемо чекати, щоб губка ввібрала в себе воду, якщо ми покладемо її в оцет. Вона може ввібрати тільки те, що оточує її. Якщо помістити губку у воду, вона вбере воду. Також і діти “вбирають” те, що знаходиться в їх оточенні. Вони сприймають настрій і спостерігають за тим, що робиться навколо них, вбираючи все це, як губка. Діти відчувають ваш настрій і відчувають, чи існує якась нервова напруга, або ж спокійна, мирна атмосфера. У цьому відношенні їх можна порівняти з барометрами. Отож, зробимо 1 висновок: Всі ми бажаємо, щоб наші діти були щасливими. Це прекрасне бажання. Цього ми можемо досягти, якщо в своїй сім’ї ми створимо атмосферу любові, віри, духовного настрою і комфорту = гармонія в стосунках. Що ж повинні зробити для цього ми – дорослі? На нас покладається велика відповідальність. Ми повинні бути авторитетом для наших дітей.

Словник дає таке визначення цьому слову:

Авторитет – 1) загальновизнане значення, вплив; 2) особа, яка користується впливом, визнанням.

Для того, щоб бути такою особою для своєї дитини, ми повинні володіти знаннями з галузі психології, педагогіки, етики людських стосунків. Ми не повинні дивитися на свою дитину як на особисту власність, ми повинні бачити в ній індивідуальність, особистість з неповторними, тільки їй належними якостями характеру і темпераменту. Запитайте себе: виконання яких норм чекаєте Ви від вашої дитини? Чи відповідаєте Ви цим нормам? За що виступає Ваша сім’я? Який приклад Ви даєте вашій дитині? Чи виражаєте Ви часто незадоволення, лаєтесь, критикуєте інших і зупиняєтесь на негативних думках? Чи хочете Ви, щоб Ваші діти були такими? Чи Ви маєте у вашій сім’ї високі норми, живете самі відповідно цим нормам і чекаєте цього від ваших дітей? Чи розуміють вони, що людям, які належать до цієї сім’ї, необхідно відповідати Вашим вимогам, що окремі вчинки і погляди небажані? Діти бажають бути впевненими у своїй належності до Сім’ї; давайте їм можливість відчувати ваше визнання і одобрення, коли вони відповідають сімейним нормам. Люди схильні чинити те, чого від них чекають. Якщо Ви вважаєте дитину поганою, то вона підтвердить, що Ви праві. Даєте Ви шанс дитині ще раз бути доброю, і цим Ви допомагаєте дитині бути доброю. Ви можете запитати: а для чого дитині в цьому жорстокому світі залишатися доброю? Може треба вчити ЇЇ бути хитрою, практичною, щоб вижити? Я відповідаю на це запитання. Ф.М. Достоєвський сказав таке: “Краса врятує світ”. Я вважаю, що світ врятує Доброта. Якщо люди в своїх діях і вчинках будуть керуватися тільки розрахунком на накопичення матеріальних благ і взагалі забудуть про свою душу, якій необхідна Доброта, Милосердя, Любов – ці загальнолюдські цінності, ми” просто задихнемося від злоби, агресії і власної жорстокості! Тому, незважаючи на складності в нашому житті, економічні негаразди, виховуйте наскільки можете своїх дітей в атмосфері любові, милосердя, доброти і Ви будете для них найкращим авторитетом, неперевершеним зразком людяності. І не бійтеся, що Ваша дитина піде в життя неозброєною, з неправильними орієнтирами. Якщо. ми відмовимося від любові, доброти, милосердя, ми просто перекреслимо свою людську природу. Культ речей, накопичення – це тимчасове явище, як нездоровий апендикс, воно зійде з арени життя і колись восторжествує нове, здорове суспільство. Тому ми не маємо просто права заради майбутніх поколінь стояти осторонь і не направляти наших дітей на правильний шлях, виправдовувати себе тим, що скрізь брудно, хаос в економіці, відсутність ідеалів в душах. Тому так важливо у вихованні дітей показувати приклад дітям.

Приклад, – каже словник, – це дія, яка служить зразком для наслідування, а також взагалі видатний зразок чого-небудь. Про людей судять швидше по справах, ніж по словах. Так і діти звертають увагу не так на слова, як на дії, і вони відразу помічають їх лицемірство. Приклад позитивний: В поемі “Я бачу сонце” Думбадзе згадує: “Справжнім інтелігентом я вважаю свого безграмотного дідуся, який завжди вставав, коли в кімнату заходила жінка і біг назустріч дитині, що плакала”. Це інтелігент душі. Він не говорив слів, його мораль яскраво відображається в його вчинках. Недаремно така поведінка врізалась в пам’ять дитини і супроводжувала поета Думбадзе все його життя, була взірцем людяності, вихованості й інтелігентності в широкому значенні цього слова. Тому батьки не повинні мати два списки правил: один, за яким проповідувати, а інший – за яким діяти, один – для своїх дітей, а інший – для самих себе. Яка користь веліти дітям не обманювати, якщо ти сам обманюєш? Якщо ти порушуєш дані дітям обіцянки, то як ти можеш ждати, щоб вони виконували свої обіцянки? Треба привчати дитину з раннього шкільного віку, а то й раніше, що якщо ти дав людині слово і не виконав його – це є маленька зрада по відношенню до цієї людини. Якщо батьки не поважають один одного, то як вони можуть сподіватися, щоб їх дитина навчалася поваги? Якщо дитина ні від батька, ні від матері не бачить покірності, упокорення, лагідності, – то як вона буде підкорятися батькам? Дитина може подумати, що все, що роблять батьки, правильно, навіть якщо їх вчинки проявляють недосконалість і є неправильними.

Отже, батьки! Якщо ви не хочете мати в сім’ї маленьких фарисеїв-лицемірів, то не будьте самі великими лицемірами! Але як же навчити дітей бути хорошими, вихованими, не допускаючи довгих нудних настанов, сварок? Для цього згадайте, що ви є педагогами, тобто першими вчителями дітей. І в своїй науці, як жити, ви повинні застосовувати педагогічний такт.

Такт – це відчуття міри, яке створює вміння поводити себе пристойним, належним чином. Поняття такту невід’ємне від поняття любові до дитини, воно витікає з поняття любові. Спочатку діти знайомляться з любов’ю тим, що вони спостерігають її, і вони вчаться давати любов, отримуючи її. Любов неможливо купити. Батьки можуть засипати своїх дітей подарунками. Але любов є, в першу

чергу, духовною справою, справою серця, а не гаманця. Самі подарунки ніколи не зможуть замінити справжню любов. Хто намагається купити любов, той знижує її цінність. Більше, ніж матеріальні подарунки, давай щось від себе: свій час, свою силу (духовну) і твою Любов. Все це ти отримаєш у тій же мірі. Діти вчаться давати те, що отримують, їм необхідно допомогти пізнати радість, яку приносить з собою готовність служити, давати і ділитися. Допоможіть дітям побачити, що давати – це приносить щастя -Тобі, іншим дітям і дорослим людям. Часто дорослі не хочуть приймати подарунки від дітей, помилково думаючи, що залишати дітям подарунки, які вони хотіли б віддати, є ознакою любові. Ось як один чоловік розповідає:

– Я завжди відмовлявся, коли дитина пропонувала мені свої цукерки. Я вважав, що з моєї сторони було б люб’язно не приймати того, що мій син так дуже любив. Але коли я відмовлявся і давав йому можливість залишати все собі, я не бачив очікуваної радості у дитини. Тоді я зрозумів, що я відхиляв його щедрість, відхиляв його подарунки, відхиляв його самого. Після цього я завжди приймав такі подарунки, щоб дати йому зрозуміти, яка це радість – готовність віддавати. Як бачите, чоловік переглянув свою поведінку, він зрозумів душу свого сина і проявив педагогічний такт. Якщо правильне повчання супроводжується вдалим прикладом, то діти можуть навчитися любити і бути щедрими. Вони можуть також учитися вибачатися, коли це доречно. Один батько розповідав: “Коли я по відношенню до дітей роблю помилку, я їм признаюсь. Я пояснюю їм коротко, чому я зробив цю помилку і що я був не правий. Це полегшує їм признаватися в своїх помилках, знаючи, що я сам недосконалий і зрозумію їх”.

Наступний випадок ілюструє цю точку зору .

Одного разу гість прийшов відвідати одну сім’ю, і батько сімейства почав знайомити його з членами сім’ї. Відвідувач, тобто гість, розповідає:

Мені представили всіх присутніх осіб. Потім в кімнату прибіг маленький, усміхнений хлопчик. Батько сказав: “А це ось, з варенням на сорочці, наш молодший синочок”. Посмішка хлопчика зникла і його обличчя виражало образу. Побачивши, що хлопчик знітився майже до сліз, батько ніжно пригорнув його до себе і сказав: “Я не повинен був би говорити це. Я шкодую про це”. Схлипуючи, хлопчик вийшов з кімнати, але незабаром знову повернувся, з іще більш широкою посмішкою і у свіжій чистій сорочці.

Такий педагогічний такт батька, без сумніву, укріплює прихильність дитини. При нагоді батько або мати можуть, звичайно, пізніше пояснити дитині, що необхідний урівноважений погляд на великі і невеликі проблеми в житті. Вони можуть допомогти своїм дітям не приймати дуже серйозно не дуже важливі справи, уміти посміятися над собою і ніколи не ждати досконалості від інших, оскільки вони теж не хочуть, щоб інші ждали цього від них. Діти потребують поставлених для них меж, границь поведінки. Без меж вони відчувають себе дискомфортно. Маючи межі в поведінці і притримуючись їх, діти відчувають себе частиною групи. Надмірна поблажливість дорослих заставляє дитину належати самій собі. Дітям необхідно зрозуміти, що всякій людині на землі поставлені межі, і що це в результаті приносить користь і щастя. Свободою можна користуватися тільки тоді, коли інші визнають ділянки поширення (Вашої) нашої особистої свободи, а ми їх. Хто виходить за межі, той чинить з іншими протизаконно і користолюбиво, втручаючись в його права. Діти люблять знати, на що вони можуть розраховувати, і коли батьки справедливо, але рішуче наказують їх за погані вчинки, у дітей виникає почуття постійності і захисту. З боку батьків вимагається рішучість залишатися твердими, коли дитина просто не хоче слухатися батьківського наказу. Деякі батьки в таких випадках вступають в переговори з дитиною і вдаються до підкупу, щоб дитина зробила те, чого вони вимагали. Це неправильно. Тільки якщо Ви наполягаєте на своїх правилах і наказах, Ви можете ждати, що ваші діти “нав’язали їх” на своє серце. Коли батьки тільки іноді, залежно від настрою, наполягають на правилах, то діти заохочуються ризикнути зробити порушення і побачити, як далеко можна зайти і що можна дозволити собі без шкоди. Коли покарання запізнюються, діти, як і дорослі в таких випадках, стають зарозумілими порушниками. Терпіння і витримка батьків часто підлягають випробуванню. Діти схильні бути імпульсивними. Вони можуть говорити, що у них на умі, перебиваючи, можливо, розмову дорослих. Батьки могли б різко вилаяти дитину. Але іноді буває мудріше уважно прислухатися, даючи приклад емоційного самоконтролю і витримки, а потім, після короткої відповіді, тактовно нагадати дитині про необхідність бути ввічливим і уважним до старших. Тут якраз доречна порада: “Будь швидким на слухання, повільним – тихим на слова, повільним – тихим на гнів”. Таким чином, у формуванні дитини важливу роль відіграє авторитет, вплив, особистий приклад – як зразок для наслідування і педагогічний такт як відчуття міри, вміння поводити себе належним чином.